Нич яка мисячна, зоряна, ясная!
Видно, хоч голки збирай.
Выйди, коханая, пратцею зморена,
Хоч на хвылыночку в гай.
Сядемо вкупочци тыт пыд калиною-
И над панами я пан!
Глянь, моя рыбонько, - срыбною хвылою
Стелется в поли туман.
Ты не лякайся, чо ниженьки босыи,
Вмочишь в холодну росу:
Я ж тебе, вирную, аж до хатыноньки
Сам на руках однесу.
Ты не лякайся, чо змерзнешь, лебеденько,
Типло - ни витру, ни хмарь...
Я пригорну тебе до свого серденка,
А воно палке, як жар.
Я пригорну тебе до свого серденка,
А воно палке, як жар.
Весь:
Нiч яка мiсячна, зоряна, ясная.
Видно, хоч голки збирай;
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!
Сядем укупочцi тiт пiд калиною,
I над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, — срiбною хвилею
Стелиться в полi туман.
Став нiби чарiвний, промiнням всипаний,
Чи загадався, чи спить?
Ген на стрункiй та високiй осичинi
Листя пестливо тремтить.
Небо глибоке засiяне зорями,
Що то за божа краса!
Зiрки он миготять попiд тополями —
Так одбиває роса.
Ти не ля
...
Читать дальше »